Отправлено: 20.05.10 07:50. Заголовок: Бабезіоз (піроплазмоз)

Бабезиоз собак
Автор: Васильев И.К., Фурман И.М
Источник: www.micro-plus.ru

БАБЕЗИОЗ СОБАК - НОВЫЙ ПОДХОД К ЛЕЧЕНИЮ
Васильев И.К., Фурман И.М., Шелапутина И.А., Зинкина Т.С.,
Федорченко О.А., Санин А.В.
Бабезиоз (пироплазмоз) – опаснейшее трансмиссивное заболевание собак, которое вызывается микроскопическими паразитами крови Babesia canis и, реже, B.gibsoni, относящимися к семейству Babesiidae. Бабезии переносятся иксодовыми клещами Ixodes ricinus, Rhipicephalus sanguineus (коричневый собачий клещ) и Dermacentor рictis. Переносчиками могут выступать и аргассовые клещи. Резервуарными хозяевами служат мелкие грызуны. Иногда заболевание протекает в сочетанной форме – например, одновременно с лептоспирозом, эрлихиозом и т.д.

Заражение происходит при укусе клеща, хотя описаны также случаи трансплацентарного заражения (4). Болезнь проявляется в среднем через 4-7 дней после укуса клеща, имеет острое, сверхострое и хроническое течение, в последнее время все шире распространяется на Европейской части России, в том числе в Москве и Московской области. Причем, если раньше больше заболевали собаки, которых вывозили за город, то сейчас нередки случаи заражения и в городской черте. Сезонность заболевания совпадает с пиками активности клещей и приходится в основном на весну и осень (в прохладное лето заболеваемость тоже довольно высока). Отмечается неуклонный рост популяции клещей, инвазированных бабезиями. В течение нескольких генераций у инвазированных клещей наблюдается трансовариальная передача бабезий.

Вскоре после присасывания клеща к коже собаки бабезии со слюной клеща попадают в кровяное русло. Паразитируют они в эритроцитах (при высокой степени поражения эритроцитов паразиты могут встречаться и в плазме), которые под действием бабезий погибают и разрушаются, а клеточные фрагменты оседают в почечных канальцах, закупоривая их и вызывая гематурию и почечную недостаточность. Тяжелой интоксикации способствуют и токсины самих бабезий, поступающие в кровоток. Кроме того, из-за нехватки кислорода, переносимого эритроцитами, у собаки наступает удушье и, если не оказать первую помощь, она может погибнуть от асфиксии. При отсутствии специфической терапии смертность от бабезиоза достигает 90%. К сожалению, нередки случаи, когда перенесшие инвазию собаки навсегда остаются инвалидами. Возможны и рецидивы заболевания.

В настоящей работе изучали влияние на течение бабезиоза Гамавита - комплексного препарата, который подключали к схеме общепринятой терапии. Гамавит содержит физиологически сбалансированную смесь 20 аминокислот, 17 витаминов, фрагментов нуклеиновых кислот, важнейшие минералы и микроэлементы, а также экстракт плаценты и иммуностимулятор (нуклеинат натрия). Благодаря уникальному составу, Гамавит оказывает мощное общеукрепляющее и трофическое действие на организм, стимулирует неспецифический иммунитет и кроветворение, способствует снятию интоксикации, нормализует кислотно-щелочной баланс, биохимические показатели и формулу крови, снимает последствия стресс-реакции и окислительного стресса. Препарат хорошо зарекомендовал себя при лечении бактериальных, вирусных, хламидийных и паразитарных заболеваний (1, 3, 5, 7, 8).

Материалы и методы

В исследование было включено более 210 собак, заболевших бабезиозом. При постановке диагноза, помимо клинических признаков, использовали световую микроскопию (анализ мазков периферической крови, приготовленных и окрашенных по Паппенгейму, на содержание бабезий). Клиническая диагностика основывалась на следующих симптомах: ректальная температура 40-41,5оС, моча темная, с кровью; снижение аппетита и отказ от корма; шерсть тусклая, всклокоченная; кожа и слизистые оболочки сухие; поначалу слизистые гиперемированы, затем бледные, от фарфорового до желтушного цвета; быстрая утомляемость, общая вялость; шаткая походка; частота ССС 100-140 уд.мин; частота дыхания 8-40 дыхательных движений в минуту; иногда отмечали рвоту. При анализе крови: 20-90% поврежденных эритроцитов, свободные и внутриклеточные бабезии; также выявляли анизоцитоз, пойкилоцитоз, полихромазию, базофильную зернистость в эритроцитах. При анализе мочи: цвет от темно-коричневого до черного; билирубин, гемоглобин - верхний предел не определялся.

Схема стандартной терапии чаще была следующей: собакам вводили в/м 7%-ный раствор азидина, или беренила (по весу, двукратно с интервалом 24 часа), а также раствор Рингера-Локка (в/в, 90 капель/мин 10 мл/кг 2 раза в день), димедрол, баралгин (или но-шпа 0,1 мл/кг в/в 2 раза в день); фуросемид (либо эуфиллин - 2,4% 0,1 мл/кг в/в 2 раза в день) - 0,1 мл/кг в/в 1-2 раза в день, по показаниям; эссенциале форте (0,1 мл/кг в/в по схеме; в смеси с кровью пациента дозировку эссенциале повышали). Либо применяли следующую схему. При поступлениии животного в тяжелом состоянии еще до введения средств специфической терапии ставили капельницу: глюкоза 5%, солевые растворы и обязательно, после первых 50-150 мл жидкости (в зависимости от размеров животного) – гамавит. Беренил вводили только после капельницы в дозе 2/3 от рассчитанной по весу, а спустя 2 часа начинали выпаивать раствор энтеродеза (пакет на 100 мл теплой кипяченой воды + 1/2 чайной ложки меда). На собаку весом до 15 кг – 1 пакетик; 15-30 кг – 2 пакетика/200 мл раствора. Понемногу, чтобы избежать рвоты, в течение 3-8 часов. Через сутки, при улучшении состояния, вводили полную дозу беренила; при отсутствии положительной динамики опять ставили капельницу.

Гамавит применяли с первого же дня лечения внутривенно (капельно или струйно), или внутримышечно, дозировки зависели от массы тела животного и тяжести заболевания. Способ введения Гамавита также определялся тяжестью заболевания. При тяжелой форме заболеваний в первые 2-4 суток препарат вводили внутривенно, затем переходили на внутримышечный путь введения (0,5 мл/кг, 2 раза в день). Чаще препарат использовали капельно в течение 3 дней, в тяжелых случаях - 5-7 дней. В последующем препарат продолжали применять по 2 раза в неделю в течение 2-4 недель. В контрольной группе животных Гамавит не назначали.

Результаты и обсуждение


При лечении бабезиоза Гамавит применяли как при острой, так и при хронической форме заболевания. Общее состояние больных животных значительно улучшалось спустя уже 10-12 часов после первого капельного введения препарата. Температура нормализовалась в течение суток. Бабезии из крови начинали исчезать через 2-3 суток. Восстановление количества эритроцитов и гемоглобина до нормы достигалось, как правило, за 3-4 недели. После третьей инъекции Гамавита появлялся аппетит, отмечали быстрое восстановление функций и отчетливое снижение токсических реакций в ответ на применение лечебных красок (азидина, беренила и других). До появления Гамавита внутривенного введения прочих растворов было недостаточно для последующего предотвращения рвоты. Считаем, что во всех случаях, когда рвота вызвана интоксикацией, лучше предотвращать или снимать ее Гамавитом, не прибегая к помощи церукала.

Исход лечения: полное выздоровление у 205 из 210 собак (97,6%); кураторство за выздоровевшими животными осуществляли в течение года и более. Летальный исход отмечали либо у совсем старых собак, либо у животных поступивших на лечение уже с 3-ей степенью обезвоживания. В течение года кураторства собакам проводили профилактические курсы Гамавита. У всех собак показатели гемоглобина стабильно держались в пределах нормы. Отмечалось улучшение качества шерсти без введения дополнительных витаминно-минеральных препаратов и подкормок.

Основными показаниями для применения Гамавита, благодаря его уникальному сбалансированному составу, были, прежде всего, его свойства как детоксиканта, обеспечивающего обезвреживание и удаление вредных, токсических и прочих продуктов распада, и нормализующие нарушенные в результате их воздействия функции. Так, L-глютаминовая кислота, входящая в состав препарата, обезвреживает токсичные азотистые шлаки. Глютаминовая кислота также обладает способностью связывать эндогенный аммиак, накапливающийся в избыточных (токсических) концентрациях при нарушении детоксикационной функции печени. Это позволяет предупредить развитие печеночной комы, а также интоксикацию аммиаком головного мозга. Лизин оказывает терапевтическое воздействие на печень при нарушениях ее функций. Глицин нормализует состояние нервной системы при стрессах и интоксикациях, а также проявляет свойства детоксиканта при различных интоксикациях. Аргинин способен нормализовать перекисное окисление липидов и активировать репаративные процессы в клетках печени, что приводит к устранению цитолитического синдрома, снижению уровня билирубина, нормализации метаболизма и повышению адаптационных способностей организма. Нуклеинат натрия способствует устранению токсических эффектов лекпрепаратов (2).

По-видимому, сочетанным синергетическим действием этих и других компонентов и объясняется исключительно высокая антитоксическая эффективность Гамавита - явное снижение признаков интоксикации у больных животных можно наблюдать буквально в считанные минуты после его внутривенного введения.

Важным показанием для применения Гамавита является его антиоксидантная активность (обусловленная, прежде всего, витаминами А, Е и С), способствующая выведению свободных радикалов, предупреждению окислительного стресса и также защищающая организм от поражения токсическими веществами внутреннего и внешнего происхождения.

Важен Гамавит и для восстановления нарушенной при бабезиозе кроветворной функции. Препарат стимулирует эритропоэз, способствует быстрому восстановлению популяции эритроцитов. Цианокобаламин (витамин В12) наряду с фолиевой кислотой (витамин В9) и L-глютаминовой кислотой участвует в поддержании гемопоэза.

Кроме того, витамины, содержащиеся в Гамавите, способствуют восстановлению деятельности головного мозга, что важно при терапии неврологических осложнений у животных, переболевших бабезиозом и другими инвазивными болезнями. Восстановлению и нормализации метаболизма способствуют, помимо витаминов, экстракт плаценты, нуклеинат натрия (2, 6). Известна также способность забуференных витаминно-аминокислотных смесей нормализовать обменные процессы.

Заключение


Препарат Гамавит рекомендуется при бабезиозах в виде внутривенных инъекций с первого дня обращения. Он существенно сокращает сроки выведения паразитов из крови, снижает тяжесть течения болезни, снимает токсикоз от применения антипаразитарных средств, восстанавливает численность эритроцитов и уровень гемоглобина, снимает рвоту, вызванной интоксикацией. В последующем реабилитационном периоде отмечается нормализация жирового обмена и у некоторых особей 3-4 лет укрепление связочного аппарата запястных и заплюсневых костей.

Мы рекомендуем использовать Гамавит при бабезиозе с первых же дней заболевания. Гамавит показан при лечении инвазивных и инфекционных заболеваниях как фармакотерапевтическое средство детоксикационного, антистрессорного, общеукрепляющего и нормализующего метаболизм действия.

 Отправлено: 19.11.10 22:16. Заголовок: Збудник хвороби - па..

Збудник хвороби - паразит Piroplasma canis. Має більші розміри, чим піроплазми інших тварин. Майже повністю заповнює весь еритроцит. На початку захворювання частіше зустрічаються одиночні паразити. Потім збільшується число парно грушовидних форм. Збудник локалізується в еритроцитах, інколи в плазмі крові, нейтрофілах, мононуклеарах і ін.
Переносниками збудника піроплазмозу собак є дорослі іксидові кліщі роду Dermacentor.
Збудник передається кліщами трансоваріально. Кліщі попадають на собак навесні з настанням теплої погоди і появою першої рослинності. Весняний спалах супроводжується найбільшою кількістю хворих собак. Осінню, як правило, число хворих тварин невелике.Окрім собак хворіють єнотовидні собаки, лисиці і інші хутрові звірі. Частіше захворюють мисливські собаки.
Інкубаційний період хвороби 6-10, рідше 20 діб.


Симптоми: Перший підйом температури у собак спостерігається після відпадання першої самки кліща, що напилася.
Розрізняють гострий (у лисиць ще і надгострий) і хронічний перебіг хвороби.
Гострий перебіг характеризується підвищенням температури тіла до 41-42°С, що тримається протягом 2-3 діб. Собаки стають апатичними, млявими, відмовляються від корму, дихання важке, прискорене.
Слизисті оболонки ротової порожнини і очей спочатку гіпереморовані, а потім стають анемічними з жовтяничним відтінком. У важких випадках зуби також стають жовтушними. Пульс слабкий, ниткоподібний (до 36-48 ударів в хвилину). На 2-5-у добу з’являється гемоглобінурія – сеча вигляду “м’ясних помиїв”. Хода стає утрудненою, особливо слабшають задні кінцівки, з подальшим парезом і паралічем. Розвивається атонія кишківника. Вказані ознаки реєструються протягом 3-7 діб. Потім температура знижується до субнормальної (36-35°С), і хвороба, як правило, закінчується летально. Хронічний перебіг хвороби спостерігається у собак з підвищеною резистентністю організму, а також в безпородних і таких, що раніше перехворіли піроплазмозом. Температура тіла підвищується до 40-41°С тільки в перші дні хвороби, потім нормалізується. Тварини швидко стомлюються, апетит погіршується. Періоди поліпшення стану змінялися депресією. Закрепи чергуються з проносами. Характерні ознаки - прогресуюча анемія і кахексія. Тривалість хвороби 3-6 тижнів. Одужання настає повільно - від 3 тижнів до 3 місяців.
Діагноз.
Хворобу діагностують лише після дослідження мазків крові, забарвлених по Романовському. При диференціальній діагностиці піроплазмоз необхідно диференціювати від лептоспірозу, чуми, інфекційного гепатиту.
При лептоспірозі, на відміну від піроплазмозу, спостерігається гематурія (у сечі відстоюються еритроцити), при піроплазмозі гемоглобінурія (при відстоюванні сеча не прояснюється). Інфекційний гепатит протікає з лихоманкою постійного типа, анемічністю і жовтушністю слизових оболонок, але колір сечі, як правило, не міняється.
Лікування. Високоефективним засобом є азидин (беренил), який застосовують в дозі 0,0035 г/кг маси тіла, внутрішньом’язево, у вигляді 7%-ного водного розчину. Якщо температура тіла на 2-й день не знижується, то ліки вводять повторно. Можна застосовувати і інші протипіроплазмоїдні засоби: ефективне внутрішньовенне введення трипанблау (трипансинь) у формі 1%-ного розчину на 0,3-0,4%-ном розчині хлористого натрію в дозі від 0,5 до 1,0 мл/кг маси тіла; піроплазмін (акаприн) вводять підшкірно у вигляді 0,5%-ного водного розчину в дозах 0,5-2,0 мл одній тварині; діамідин призначають внутрішньом’язево або підшкірно в дозі 1-2 мг/кг .
Перед лікуванням специфічними препаратами необхідно застосувати серцеві засоби (кордіамін, сульфокамфокаїн). Обов’язково застосовують також послаблюючі, тонізуючі і кровозупинні препарати (діцинон).
Після одужання собак необхідно обмежити в русі протягом 10-15 діб. Не рекомендується полювати з мисливськими собаками, що перехворіли, в поточному сезоні.
Імунітет. Після одужання спостерігається нестерильний імунітет тривалістю 1-2 роком.
Профілактика. Для профілактики захворювання собак необхідно постійно оглядати на предмет наявності на тілі тварин іксодових кліщів, застосовують акарицидні засоби (протикліщеві ошейники, краплі в холку(не рекламую виробників)). Кліщів, зібраних з тварин (збирають вручну), необхідно знищити. У місцях, де хвороба спостерігається постійно, мисливським собакам в літній період кожні 10 днів вводять азидин, що попереджає захворювання. При поїздках в неблагополучних по піроплазмозу зони собакам з профілактичною метою вводять протипіроплазмоїдний препарат (азидин в дозі 2,5 мг/кг маси тіла).

 Отправлено: 20.11.10 13:55. Заголовок: Очень полезная тема...

Очень полезная тема.
Но у меня вопрос.Есть ли во Львове пироплазмоз? И если есть,то в каких районах велика вероятность подхватить клеща?

 Отправлено: 20.11.10 13:58. Заголовок: Пироплазмоз есть.По ..

Пироплазмоз есть.По районам не скажу.Но так как холода затягиваются,клещей полно везде.После каждой прогулки осматриваем собачек.

 Отправлено: 28.11.10 22:08. Заголовок: Вампіри наших лісів ..

Вампіри наших лісів (Написав "Пустельник")

Сумна слава вампіра всіх часів і народів князя Дракули просто тьмяніє перед апетитами майже непомітних вампірів наших теренів – кліщів, які прокинувшись від зимової сплячки завзято полюють на все живе, що рухається затіненими стежками. Нема мисливця чи рибалки, якого протягом сезону ця тварюка не вгризла пару-трійку раз.

Ці одвічні й непереможні вороги людства особливо полюбляють влаштовувати засідки на своїх жертв у чагарниках вздовж стежок. П’ють кров і самиці, і самці на всіх фазах розвитку. Личинки кліщів (німфи) ховаються в основному в лісовій підстилці, дорослі ж – на трав’янистій рослинності чи кущах і ніколи не нападають із дерев. Стрибок їх миттєвий і водночас непомітний, бо за розміром вони навряд чи більші, аніж кулька кулькової ручки.

Потрапивши на одяг, комаха-вампір вперто повзе до відкритої ділянки шкіри жертви і, причимчикувавши туди, встромлює “кинджальний пристрій”, який також відіграє роль помпи. Улюбленими місцями для присмоктування є складки шкіри жертви та район голови. Кровопивця може ссати не один день, трапляється що це триває впродовж кількох тижнів. Причому жертва здебільшого не відчуває болю, адже вампір використовує анестезуючу речовину. Насмоктавшись досхочу, кліщ збільшується і сягає розміру лісового горіха (збільшується у сто разів), або й більше, відпадає від жертви, можливо залишивши в рані носії цілого букету різних хвороб і поспішає відкласти яйця в землю.

Як стверджують паразитологи, ради на це практично немає, і найкраще убезпечення від атаки лісових вампірів – розуміння небезпеки невидимої загрози і, можливо, трохи відповідний одяг. Дехто вважає, що кліщі менш активні у пошуці своїх жертв за негоди, бо дуже вже гнітять їх холодні дощові краплі та пориви вітру.
Лікарі санстанцій радять шанувальникам Діани мати щільноприлягаючий одяг із довгими рукавами та ховати волосся під капелюхом. ( І дійсно, лише божевільний відправляється до лісу лише в трусах та майці.) Така екіпіровка дозволяє швидше виявити нападника та скинути його з себе. Можна, звичайно, використовувати всілякі відлякуючі хімзасоби в аерозольних балончиках, але їх дієвість досить сумнівна, особливо в спеку, коли їх дуже швидко змиває піт.

З огляду на безпеку мантрувати хащами варто вдвох, адже так не лише легше відбитися агресивного аборигена, а й помітити на своєму супутникові маленького вампіра. Перш ніж присісти на пеньок, не буде зайвим пересвідчитися, чи не звисає гілля довколишніх рослин. Прихопити з собою вампіра можна і з оберемком квітів. Повернувшись додому, треба добре випрати одяг і у жодному випадку не залишати його в спальні, адже непроханий гість може вночі атакувати сонну жертву і до ранку напитися крові досхочу. Особливо актуальна ця порада в довготривалому поході. Табір треба влаштовувати подалі від кущів і сухих трав.

Та все-таки, як не пильнуй, але рідко кому вдається уникнути одного-двох кровопускань від цих комах упродовж теплої пори року. Панікувати не слід і, якщо до травмпункту далеко, можна спробувати самому відчепити паразита. Основне у цій справі – не залишити його хоботок під шкірою, бо це однозначно призведе до загнивання ранки. Тулуб кліща треба змастити олією. Повністю заливати не варто, адже комаха просто здохне так і не відчепившись. Пальцями треба розхитувати тіло кліща та злегка прокручувати проти годинникової стрілки. Такі дії рідко приводять до повного видалення кровопивці, але це все-таки краще, аніж спостерігати, як кліщ переповнюється вашою кров’ю. Якщо ж хоботок все ж відірвався, доведеться використати для його видалення голку, попередньо простерилізувавши її спиртом.

Укус кліща – річ неприємна, але найбільша небезпека – у можливості підчепити таким чином заразу (скажімо, енцефаліт або ж хворобу Лайма). Перша вражає центральну нервову систему людини і призводить, якщо не до смерті, то до інвалідності однозначно. За кілька днів після нападу кліща різко піднімається температура тіла до 39 градусів, ранка стає яскраво-червоню, а потерпілого душать нудота і біль у м’язах. Якщо пощастить розпізнати хворобу в перші три-чотири дні, можливо, й вдасться врятуватися заштриками імоноглобуліну.
Інша хвороба вражає ще й серцево-судинну систему та нутрощі. І жодних щеплень, як проти енцефаліту, не існує.

Потерпають від комах-кровопивць й наші домашні улюбленці – коти та собаки.

Згідно зі статистичними даними, кількість уражених хворобами внаслідок укушених кліщами на наших теренах не є великою. Це, швидше, поодинокі випадки, на відміну від деяких районів Сибіру.

Найбільш небезпечним в цьому плані на Львівщині є Яворівський район, а у Львові – парки, які розташовані ближче до околиць міста. Хоча відчути на собі кровопивцю можна й у центральних скверах, адже їх урбанізація лісовими кліщами прогресує. Постійним же “міським” мешканцем у нас є, так званий, гамазовий кліщ, який плодиться у пацючих гніздах і є навіть більш небезпечним, оскільки загрожує хворобами, які переносять пацюки.

Та все ж особливо перейматися щодо “кліщової загрози”, мабуть, таки не варто, адже перебування в дикій природи – першооснова здорового способу життя і особливо для міських мисливців та рибалок.. Але, перебуваючи в поході, не слід ігнорувати прадавню істину: „Попереджений – убезпечений!”